Культурна карта міста Добропілля Донецької області

Метод культурного мапування - один із активних інструментів для розвитку культури завдяки відкритості та залученню громади. Це дослідження, що складається з пошуку, виявлення та опису культурних ресурсів, аналізу соціальних процесів і тенденцій в культурі, а також з відкриття можливостей, прихованих у наявних ресурсах. Під ресурсами розуміють різноманітні елементи, що стосуються культурної сфери: людські, природні, соціальні, економічні ресурси тощо.

"Історія Добропілля" - підбірка статей

Коротка історична довідка

Перші на Добропільщині

Добропольский район 1911-1986 

Вир громадянської війни на Донбассі

Добропілля в роки Другої світової

Місця боїв Червоної армії на Добропільщині

Поселки и села Добропольского района в первой половине 1942 г.

Александровский, Добропольский и Красноармейский районы в операции "Скачок"

Оборона Донбасса февраль-март 1943 года

Історичні місця Добропілля - деякі вулиці нашого міста, які згадуються в цій статті, вже перейменовані, детальніше ТУТ
 

Пам`ятник загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни, що звільняли місто Білицьке

Пам`ятник загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни, що звільняли місто Білицьке. 10 квітня 2016 р.

Пам`ятник загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни, що звільняли місто Білицьке. 10 квітня 2016 р.

Пам`ятник загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни, що звільняли місто Білицьке. 10 квітня 2016 р.

Пам`ятник загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни, що звільняли місто Білицьке. 10 квітня 2016 р.

Пам`ятник загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни, що звільняли місто Білицьке. 10 квітня 2016 р.

Пам`ятник загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни, що звільняли місто Білицьке. 10 квітня 2016 р.

Пам`ятник загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни, що звільняли місто Білицьке. 10 квітня 2016 р.

Пам`ятник загиблим радянським воїнам у роки Другої світової війни, що звільняли місто Білицьке. 10 квітня 2016 р.

Білицьке - шахтарське місто

У кінці ХІХ століття землі, де нині розташоване місто Білицьке, належали поміщику Клаусену, а на початку ХХ-го - поміщику Коптєву. У 1901 - 1903 роках цей землевласник збанкрутів. Землі перейшли у власність банку. У 1909 році їх викупили багаті селяни Дегтярьов, Ліщина, Заварза, Рубель, Бутенко і заснували хутір, який спочатку називався Дегтярьовим. Тут поселились їхні сім`ї. Потім сюди прибули ще більше десятка сімей - переселенців з російського села, яке мало назву Білицьке. Вони і передали цьому новому хутору назву свого села - Білицьке. Багач Дегтярьов мав у хуторі невеличкий цегельний завод // Подолян, В. Слово про Добропілля [Текст] / В Подолян. - Донецьк, 2009. - С.175.

"Білицьке - місто закоханих літніх людей і юнаків..."

Білицьке - місто районного підпорядкування з 1966 року, розташоване за 12 кілометрів на південний схід від міста Добропілля і займає площу 217,6 гектари. Білицька міська рада, до якої віднесено селище Водянське, підпорядкована Добропільській міській раді. Кількість населення в 2004 році - 8,9 тис. Найближча залізнична станція Мерцалове // Подолян,В. Слово про Добропілля: роки, події, люди[Текст] / В. Подолян. - Донецьк, 2009. - С.175. 

Цю книгу усі зацікавлені користувачі можуть прочитати у Білицькій міській бібліотеці.

Чорне золото Доброго Поля

Дорогоцінним скарбом Добропільщини є її чорне золото - кам'яне вугілля. Тисячоліттями лежали незайманими його поклади в надрах нашого краю. І тільки кільком останнім поколінням добропільців випала доля взяти його своїми руками, щоб дати світло і тепло людям.

Пророчими стали слова російського царя Петра І. За легендою, проходячи через Донеччину під час повернення з Азовського походу, він оглянув піднесене йому вугілля і сказав: «Сей минерал, если не нам, то потомкам нашим зело полезен будет». Сьогодні кам'яне вугілля є не тільки джерелом теплової енергії, але й надзвичайно цінною сировиною для металургійної і хімічної промисловості.

Землі Добропільщини швидко заселялись в 18-19 століттях. І вже на початку 19 століття поселенці почали знаходити кам'яне вугілля, пласти якого в деяких місцях виходили прямо на поверхню землі. Вони стали використовувати його для домашніх потреб як паливо.

За даними, зібраними офіцерами Генерального штабу Росії в книзі «Матеріали для географії і статистики» (1862 р.), уже в цей час на Добропільщині були невеличкі кустарні вугільні копальні на березі річки Грузька, південніше с. Нововодяне біля початку річки Водяна (притоки річки Самари). Копали вугілля біля с. Красноподілля і в інших місцях.

У 70-80-і роки 19-го століття кам'яне вугілля було знайдене і біля хутора Парасковіївка. Про це писала газета «Катеринославський губернський листок» 16 вересня 1883 р. В кінці 19-го століття поміщик Іван Єнін на власній землі заклав 3 маленькі шурфи і добував вугілля в невеликій кількості для своїх домашніх потреб. Добував вугілля і його брат Михайло Єнін. Робили спробу добувати вугілля поміщики Я. Д. Подольський в с. Святогорівці і С.Г. Роговський в с. Вірівка.

В 1900 р. П.А. Розгон на своїх землях біля Парасковіївки (нині вулиці Запорізька, Ростовська, Шевченка) на території нинішньої шахти імені РСЧА відкрив 2 невеликі кустарні шахти, які являли собою вузькі задушливі нори-«мишоловки». Добуте вугілля йшло не тільки для його домашніх потреб, але й для роботи парових машин поміщиків Юр'єва, Роговського, та парового млина Подольського в с. Святогорівці. Це був початок видобутку палива на вугільному полі шахти імені РСЧА (нині шахта «Алмазна»).

Геологічне дослідження Донбасу почалось в 1882 р. під керівництвом вченого геолога Ф.М. Чернишова - академіка Російської Академії наук. Вивченням підземних скарбів регіону 22 роки займався професор-геолог Л.І. Лутугін, який пішки обійшов майже весь Донбас (побував і у нас на Добропільщині). Він перший визначив кількість і потужність вугільних пластів, склав детальну геологічну карту Донбасу. За цю працю в 1911 р. його нагородили Великою Золотою медаллю на Міжнародній виставці в місті Туріні (Італія). Вивчення надр Західного Донбасу (у тому числі і Добропільщини) - це також заслуга його і створеної ним школи геологів-вугільників, серед яких був і його учень професор геолог О. О. Гапєєв. Він проводив тут детальні дослідження надр в 1911-1924 роках.

Іменем Леоніда Івановича Лутугіна - першого дослідника вугільних покладів Добропільщини, геологорозвідники колишньої Добропільської ГРЕ назвали провулок в селищі Залізничному м. Добропілля.

У 1910 р. покладами кам'яного вугілля на Добропільщині зацікавились бельгійські підприємці. Було утворене Російсько-Бельгійське акціонерне товариство Ерастівських кам'яновугільних копалень, яке на землях, придбаних у місцевих поміщиків, заснувало на лівому березі річки Бик рудник Ерастівський. Його власниками були брати Р. К. і X. К. Бродські. Тоді ж на правому березі річки закладено рудник Святогорівський (шахтовласник Я. Д. Подольський). Ці рудники добували вугілля з пластів, що знаходились близько до поверхні землі.

В 1914-1916 роках проводились роботи з проходження шурфів № 17 і № 18. Після Жовтневої революції рудники об'єднали в один під назвою Червоноармійський, який після введення в дію шурфів № 17 і № 18 в 1925 р., став називатися шахтою № 17-18 імені РСЧА (з 1998 р. - шахта «Алмазна»).

В 1931-1941 роках на Добропільщині була збудована друга велика шахта № 1-2 «Гігант» імені М. Горького, нині шахта « Добропільська».

Під час війни і окупації шахти були зруйновані. Відновити їх роботу окупантам за два роки так і не вдалось. Після визволення Добропільщини від окупантів відбудова шахт розпочалась уже у вересні 1943 р. Повністю було завершено їх відбудову в кінці 1947 р.

В соцзмаганні працівників тресту «Артемвуглевідбудова» 1947 р. колектив будівельників здобув перемогу. За сумлінну працю по відбудові шахт та відновлення вуглевидобутку 15 гірників, в тім числі - Д. А. Андрейчиков, О. О. Баденін, Г. М. Заярнюк, Д.Д. Кузьмін, Ї.Й. Маломанюк, І.Т. Смирнов нагороджено орденом Леніна, 31 - орденом Трудового Червоного Прапора, 59 - медалями. Медалі «За відбудову шахт Донбасу» були удостоєні В.П. Гайдук, М.О. Іваницький, К. А. Московський і багато інших майстрів. Бригадир прохідників Я. Г. Забудько нагороджений орденом Леніна, медаллю «За відбудову шахт Донбасу» і першим вшанований званням «Почесний шахтар» за самовіддану працю по відбудові шахт.

Особливо прискореними темпами вугільна галузь у нашому місті почала розвиватись у 50-60-і роки 20-го століття. В лютому 1956 р. 20-й з'їзд КПРС прийняв постанову « Про прискорене будівництво шахт Донбасу». Радянський уряд виділив на капітальне будівництво вугільних підприємств Донбасу 8,3 мільярда карбованців (у цінах 1955 р.). Всього за 3-4 роки було введено в дію 98 нових шахт. 37 з них були збудовані за участі 8,5 тисяч комсомольців і молоді, які прибули добровольцями з усіх областей України.

В ті часи в степах нашого краю з'явились нові шахти: «Білозерська» і «Водяна-1» в 1954 р., «Водяна-2» - в 1957р., «Гнилушанська-1», «Гнилушанська-2», «Запорізька» - в 1958 р., «Білицька» - 1959 р., «Піонер» - в 1960 р., «Красноармійська» - в 1967 р., «Новодонецька» - в 1968р.

Були побудовані збагачувальні фабрики - Добропільська центральна в 1952р., Жовтнева - в 1959 р., Красноармійська - в 1967 р. і ЦЕЕМ - в 1962 р. (з 1968р. - Добропільський РМЗ).

Поряд з шахтами виросли шахтарські міста і селища. 1950 р. - Білозерське, 1952 р. - Білицьке, 1957 р. - Водянське, 1960 р. - Новодонецьке. Будівництво нових шахт Добропілля і їх селищ вели будівельні управліня трестів «Красноармійськшахтобуд» і «Красноармійськжитлобуд». Для керівництва шахтами нашого міста в 1962 р. був утворений трест «Добропіллявугілля», який працював успішно всі роки свого існування аж до його ліквідації в кінці 1970 р. У 1976 р. було утворене виробниче об'єднання «Добропіллявугілля» (нині - державне підприємство «Добропіллявугілля»), яке продовжує керівництво вугільними підприємствами Добропілля і нині.

У 1985 р. в нашому місті був утворений трест «Добропіллявуглебуд», який очолив І.І. Бесараб - колишній перший секретар Добропільського міськкому компартії України. Його управління вело будівництво шахтних, соцкультурних об'єктів і житлових будинків.

Слід підкреслити, що життя і розвиток містам і селищам Добропілля дало саме кам'яне вугілля, яким дуже багатий наш край. Це завдяки йому вони стали упорядкованими, зручними для життя, сучасними населеними пунктами з новими школами, лікарнями, закладами культури, житловими будинками, асфальтованими вулицями, парками і скверами.

В 80-і роки минулого століття вугільники Добропілля досягли дуже високого рівня видобутку вугілля. Якщо на початку 20-го століття добропільські рудники видобували за рік всього 500 тисяч пудів вугілля, то в кінці 80-х років шахти імені РСЧА і «Добропільська» видавали за рік більше мільйона тонн палива кожна. За високі досягнення в вуглевидобутку вони були занесені на Всесоюзну Дошку Пошани на ВДНГ у Москві. Були удостоєні високого звання Героїв Соціалістичної праці гірники Добропілля: С. Г. Арутюнов (керуючий трестом «Добропіллявугілля»), І. К. Єрмольчук (шахта імені РСЧА - бригадир робітників очисного вибою), Ю.В. Глоба (шахта «Білозерська» - начальник вуглевидобувної дільниці), Ф. Г. Чабан (шахта «Білицька» - бригадир робітників очисного вибою).

Велика заслуга в розвитку вугільної галузі на Добропільщині і зростанні вуглевидобутку талановитих керівників, справжніх господарів підземних горизонтів минулих і нинішніх років, чиї імена вписані в історію нашого краю золотими літерами. Це талановиті гірничі інженери С.Г. Арутюнов, І.В. Перов, В.Ф. Чуміков, С.В. Кужель, С.Г. Аралов, М.О. Крещенко, В. А. Плетньов, В.Т. Сьомик, Ю.А. Козак, В. Ф. Панібратченко, А. І. Яцура та інші.

Джерело: Подолян В.В. Слово про Добропілля. Роки, події, люди / В.В. Подолян; ред. О. Кругленко, коректор С. Довженко. – Донецьк: «Престиж-party», 2009. – 367 с.

Джерело

Зоряна площа міста

Нині на площі відсутній пам'ятник В.І. Леніну.
В ніч з 10 на 11 березня 2015 року памятник
було повалено невідомими

Центральна площа нашого міста уже понад півстоліття є його окрасою, місцем всіх урочистостей в святкові дні.

У 1929-1930 роках у м. Харкові - тодішній столиці Украї­ни було розроблено проект будівництва шахти № 1-2 «Гігант» (нині шахта «Добропільська»)і генеральний план її майбут­нього міста. Тому головна вулиця нашого міста і була названа Харківська (нині проспект Перемоги). Центр нового соціаліс­тичного міста мав бути у вигляді п'ятипроменевої зірки.

До війни збудувати нове місто не вдалось. Було збудовано тільки два його квартали - Тимчасову колону і Техколону, і ті не повністю. Після війни в п'ятдесяті роки минулого 20-го століття, в зв'язку з прискореним будівництвом шахт в Дон­басі (у тому числі і в Добропіллі), почалось широке будівни­цтво на території нашого нинішнього міста. За 3-4 роки все поле між станцією і шахтою № 1-2 «Добропілля» забудували одноповерховими будинками, а в центрі - і двоповерховими. В числі перших виникли вулиці Харківська, Московська, Театральна, Сталінградська (нині - Радянська), пізніше - Комсо­мольська і Фестивальна.

У 1954 р. було завершено спорудження Палацу культури шахти №1-2 «Добропілля» поряд з невеликим парком, поса­дженим ще перед війною. В цьому ж році площа перед Пала­цом була покрита асфальтом, а посередині неї був збудований фонтан, навколо якого посадили дерева (білу акацію). В наступному 1955 р. на початку вулиці Театральної був постав­лений пам'ятник В. І. Леніну, повернутий обличчям до Па­лацу культури. Площу назвали іменем вождя. Від неї в різні боки розбігались пять вулиць - променів. Перший - вулиця Театральна в напрямку на захід; другий - вулиця Харківська (проспект Перемоги) - її відрізок, що йде в сторону шахти іме­ні РСЧА; третій - вулиця Фестивальна; четвертий - вулиця Московська; п'ятий - відрізок вулиці Харківської в напрямку до залізничного переїзду станції Добропілля.

У 1955 р. з центральної площі міста відправився перший пасажирський автобус по маршруту Добропілля-Донецьк. Біля 10 років на площі була автобусна стоянка. Потім її перенесли на вулицю Ялтинську (аж до часу спорудження будинку авто­станції на вулиці Фрунзе).

Будівництво центру Добропілля (Палац культури, перші магазини «Шахтар», «Темп», «Культтовари», адміністративні будинки для органів місцевої влади) вело будівельне управлін­ня № 2 - перша з будівельних організацій нашого міста.

За часи свого існування площа імені Леніна декілька разів перебудовувалась і обновлювалась. Вперше це було зроблено в 1964 р. за ініціативою тодішнього голови виконкому Добропільської міської ради депутатів трудящих І.П. Терещенка і великої допомоги тодішнього керуючого трестом «Добропіллявугілля» Героя Соціалістичної праці С.Г. Арутюнова. Було відновлене тверде покриття площі і асфальтування прилеглих до неї початків вулиць Театральної, Харківської, Фестивальної по і Московської. Висаджено більш цінні породи дерев (берези, тополі і інші). Встановлено більш сучасні ліхтарі для освітлення площі.

У серні 1968 р. напередодні Дня шахтаря з оновленої площі міста відправився перший тролейбус за маршрутом площа Леніна - шахта ім. РСЧА. (В ті часи між центром міста і шахтою ще було колгоспне поле, на якому росли соняшники і пшениця). Це було зроблено за наполегливої ініціативи С.А. Арутюнова. У наступних роках були відкриті нові маршрути тролейбуса до шахти «Добропільська» і Добропільського ремонтно-механічного заводу (РМЗ).

Вдруге центральна площа нашого міста обновлювалась в 1985 р. за ініціативи М.П. Жука - тодішнього першого секретаря Добропільського міськкому Компартії України, який перед тим очолював міську раду. На площі перед Палацом культури шахти «Добропільська» на місці фонтану, який ніколи не функціонував через нестачу води, було встановлено новий бронзовий пам'ятник В. І. Леніну (замість спорудженого в 1955 р. пам'ятника з нетривких матеріалів). Поновлено тверде покриття, замінено освітлення площі і прилеглих до неї вулиць, висаджено більш цінні дерева - ялинки, каштани.

У 1992 p., після розпаду СРСР, місцеві націонал-демократи зробили спробу демонтувати цей пам'ятник В.І. Леніну. Без відома місцевоі влади і дозволу жителів міста, вони підігнали до пам'ятника автокран, вантажний автомобіль і серед білого дня намагались вчинити цей негідний для нормальної людини акт. Їм перешкодили це зробити жінки-добропільчанки і гірники шахти «Добропільська», які з'явились у цей час на площі.

Втретє оновлення площі Леніна провів міський голова В.Т. Дерипаска в 2000 р. Центр площі, безпосередньо біля пам'ятника, викладено декоративною плиткою, посаджено нові дерева замість пошкоджених. Пофарбовані фасади будинків, які розміщені на площі. Замінене освітлення.

На площі в минулі часи, в 50-80 роки 20-го століття, проходили святкові мітинги, демонстрації, інші урочистості. Тут приймали в піонери школярів, вручали комсомольські квитки молодим добропільцям, Почесні грамоти ветеранам війни і праці, дипломи про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Добропілля», проводили урочисті проводи молодих юнаків на службу в ряди Збройних сил Радянського Союзу.

І нині центральна площа - окраса нашого міста. Тут розмістились десятки нових приватних магазинів, офісів, прикрашених новими сучасними матеріалами і засобами реклами. Як і в минулі часи, тут проходять урочистості з нагоди державних свят, знаменних дат і подій в житті міста.

   

Джерело матеріалу - з книжного фонду ЦМБ Добропільської міської ЦБС): Подолян В. Слово про Добропілля : роки, події, люди / В. Подолян. – Донецк, 2009. – 367 с.

Фото: http://www.dobrepole.com.ua/

Джерело

Перші на Добропільщині

Першопрохідцями в заселенні і освоєнні добропільських степів були російські поміщики брати Іван і Михайло Єніни, Я. Д. Подольський, Юр'єв, Васильєв, Роговський, Шахов, Ларін, Албанський, Шідлер, Фідлер, Кудашева, Шидловський та інші.

Першим поселенням на території нашого міста був хутір Парасковіївка, визнаний населеним пунктом Російської імпе­рії в 1859 р. (нині - селище Парасковіївка, найстаріший мікро­район Добропілля).

Перші рудники для промислового видобутку кам'яного ву­гілля на території міста закладені на берегах р. Бик в 1912 р.: Ерастівський - промисловцями Російсько-Бельгійського акці­онерного товариства Ерастівських кам'яновугільних копалень, Святогорівський - поміщиком Я. Д. Подольським.

У 1915 р. завершено будівництво залізничної станції До­бропілля і залізничної гілки Гришине (Красноармійськ) - До­бропілля. В степах Добропільщини пролунав перший гудок паровоза.

Перша школа на території міста відкрита у 1914 р. в одному з житлових бараків Святогорівської колони. Першими вчителями були P.O. Печериця і Н.В. Печериця - мати і сестра О. В. Печериці - бухгалтера Святогорівського рудника.

У травні 1917 р. утворено першу раду робітничих депутатів Ерастівських вугільних копалень. Першим її головою був гірник М. Г. Юдін.

У січні 1918 р. в селищі Ерастівська колона відкрито першу земську лікарню рудника Ерастівського. Першим її лікарем (він же її очолював) став Є. І. Федоров. Це був початок нинішньої Добропільської райлікарні.

У 1920 р. У селищі Ерастівка відкрито першу в нашому місті бібліотеку, а У 1926 р. - перший клуб імені О. В. Печериці - першого комуніста-більшовика на Добропільщині.

У січні 1935 р. утворено Добропільський район, а селище шахти № 17-18 ім. РСЧА одержало статус селища міського типу під назвою Рудник Червоноармійський і однойменну Червоноармійську селищну раду. Першим її головою був гірник шахти комуніст М.С. Михайличенко.

23 лютого 1935 р. вийшов перший номер першої на Добропільщині районної газети «Сталінський шлях» (нині - «Новий шлях»). Першим її редактором був С. С. Гуменко.

1 квітня 1941 р. видала на-гора перші тонни кам'яного вугілля шахта №1-2 «Гігант» (нині - шахта «Добропільська»). Першим її директором був І. Н. Нагарний.

У 1951 р. було утворене перше в нашому місті будівельне управління №2, яке очолив О. О. Шелестов.

18 серпня 1953 р. Добропілля одержало статус міста. Червоноармійська селищна рада була перетворена в Добропільську міськраду. Першим головою міської ради став гірник шахти імені РСЧА комуніст 3. К. Шевцов.

У 1954 р. завершене будівництво першого в нашому місті Палацу культури шахти «Добропільська».

У 1955 р. з міста пішов у свій перший рейс перший автобус маршрутом Добропілля - Донецьк.

У 1967 р. завершене будівництво першого Палацу спорту і стадіону.

В 1968 р. у Добропіллі (в числі перших після Донецка) пішов перший власний тролейбус від площі Леніна до шахти імені РСЧА.

Першими на Добропільщині були удостоєні почесних звань:

Герой Радянського Союзу - Й. М. Гутник (1943 р).

Герой Соціалістичної праці: У.Ю. Дідович - ланкова радгоспу ім. Кірова (1948 р.); В. Я. Сокологірський - начальник будівельного управління №8 (1958 р.); С.Г. Арутюнов - керуючий трестом «Добропіллявугілля» в 1964-1970 роках (1966 р.); І.К. Єрмольчук - бригадир робітників очисного вибою шахти імені РСЧА (1966 р.).

Лауреат Державної премії СРСР (1949 р.) - І. В. Перов - перший директор гідрошахти «Піонер», перший керуючий трестом «Добропіллявугілля» в 1962-1963 роках.

Герой України - В. Г. Литвинов, бригадир передової бригади прохідників шахти «Добропільська», народний депутат Верховної Ради України. Звання присвоєне в 2000 р.

Джерело матеріалу (з книжного фонду ЦМБ Добропільської міської ЦБС): Подолян В. Слово про Добропілля : роки, події, люди / В. Подолян. – Донецк, 2009. – 367 с.

 Фото - http://www.dobrepole.com.ua/

Джерело

Почесні громадяни міста Добропілля

Звання «Почесний громадянин міста Добропілля» уста­новлено рішенням сесії Добропільської міської ради депутатів трудящих в 1967 р. Особам, яким присвоєне це почесне зван­ня, вручається диплом, посвідчення і значок Почесного грома­дянина міста Добропілля.

Це звання присвоюється людям з активною життєвою по­зицією, які не обмежувались колом своїх особистих інтересів, гаряче любили наше місто і самовіддано працювали для його розвитку та розквіту і заслужили шану добропільців. Ось іме­на цих заслужених людей, які своїм ратним і мирним трудом не тільки прославили своє ім'я, але й прикрасили вінок слави нашого міста і краю.

Василь Омелянович Ігнатенко - учасник трьох воєн (першої світової, громадянської і Вітчизняної) і Жовтневої революції, комуніст з червня 1918 р., ветеран праці, учасник післявоєнної відбудови зруйнованого народного господар­ства. На Добропільщині з 1944 р. Один з керівників радгос­пу «Добропільський». Після виходу на пенсію - активний учасник громадського життя в м. Добропіллі: проводив ве­лику патріотично-виховну роботу серед молоді міста. Наго­роджений бойовим орденом Червоного Прапора, медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». В 1967 р. йому першому в нашому місті було присвоєне високе звання Почесного громадянина м. Добропілля.

Федір Гнатович Чабан - ветеран шахти «Білицька», бригадир передової комплексної вуглевидобувної бригади. Герой Соціалістичної Праці (1971 р.)? Заслужений механізатор вугільної промисловості України (1971 р), кавалер орденів Леніна і Жовтневої революції. Почесний громадянин міста Добропілля (1972 р.), наставник молодих гірників.

Захар Кирейович Шевцов - учасник революції, ветеран шахти імені РСЧА з 1937 р. Пройшов трудовий шлях від десятника до заступника начальника шахти. В 1952 р. був обраний головою Червоноармійської селищної ради, а з 1953 р., після перетворення її в Добропільську міську раду, став першим головою новоутвореного міста. Комуніст з 1928 р. Кавалер орденів Леніна і трудового Червоного Прапора. Почесний громадянин міста з 1973 р.

Макар Іванович Мальцев - з 16 років учасник громадянської війни, перший голова сільської ради с. Добропілля. Ветеран шахти ім. РСЧА, один з перших її стахановців довоєнних років. Учасник Вітчизняної війни і післявоєнної відбудови шахти і міста. Почесний громадянин з 1973 р

Катерина Павлівна Качура - одна з перших радянських учителів школи № 1 (з 1926 р.) і перших комсомольців Добропільщини. В 1935 р. - член Добропільського райкому комсомолу. В 1950-1960 роках - секретар Добропільського РК КПУ. Потім працювала директором вечірньої школи. Почесне звання з 1973 р.

Сергій Гевондович Арутюнов - учасник Вітчизняної війни, керуючий трестом «Добропіллявугілля» в 1964-1970 роках, делегат 23-го з'їзду КПРС, Герой Соціалістичної Праці (1966 р.). Почесний громадянин міста (1983 р.). Під його керівництвом шахти міста працювали успішно, перевиконуючи плани вуглевидобутку. Зробив великий внесок у будівництво нашого міста (Палац спорту, стадіон, плавальний басейн, тролейбус, спорткомплекси в Білозерську і Білицькому, водовід Золотий Колодязь - Добропілля і інше).

Сергій Ананійович Талдикін - фронтовик Вітчизняної війни, комбат. Колишній добропільський військовий комісар, підполковник. Кавалер бойових орденів Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни. В рядах Збройних Сил служив більше ЗО років. Засновник добропільського «Зеленбуду», який очолював майже 15 років. Зробив великий внесок у справу озеленення нашого міста. Почесний громадянин з 1983 р.

Василь Ізотович Макаркін - будівельник нашого міста з 1931 р. (50 років). Трудовий шлях: тесляр, майстер, виконроб, начальник будівельного цеху, начальник будівельної дільниці. Учасник будівництва шахти «Гігант» (нині шахта «Добропільська»). Учасник Вітчизняної війни. Після війни відбудовував шахту ім. РСЧА, брав участь в будівництві Палацу культури шахти «Добропільська», Палацу спорту, багатьох житлових кварталів. Відзначений орденами і медалями. Почесний громадянин з 1983 р.

Іван Калістратович Єрмольчук - ветеран шахти ім. РСЧА з 1953 р. Бригадир передової вуглевидобувної бригади, Герой Соціалістичної Праці (1966 р.), повний кавалер знаку «Шахтарська слава» 3 ступенів. Депутат обласної і міської рад багатьох скликань. Почесний громадянин з 1983 р..

Сергій Федорович Набатов - гірник шахти «Добропільська». Брав участь у її будівництві з 1938 р. Був першим комсоргом шахти, а в післявоєнні роки, в часи її відбудови, пар-торгом ЦК КПРС на шахті. В 50-ті роки - другий секретар Добропільського РК КПУ. Учасник Вітчизняної війни, фронтовик. Відзначений нагородами за ратний і мирний труд. Почесний громадянин міста з 1983 р.

Анатолій Георгійович Тарасов - учасник Вітчизняної війни, військовий льотчик. Гірник шахти «Добропільська». В роки післявоєнної відбудови був парторгом ЦК КПРС на шахті. Пізніше працював машиністом підйому, помічником начальника дільниці підземного шахтного транспорту. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни, медалями, в тому числі - «За відбудову шахт Донбасу». Був головою міської ради ветеранів війни і праці. Почесний громадянин міста з 1983 р.

Микола Назарович Фролов - гірник, ветеран шахти «Білозірська» (38 років). Тривалий час очолював передову бригаду робітників очисного вибою, а в останні роки працював машиністом підземних механізмів. Кавалер ордена Леніна і знаку «Шахтарська слава» трьох ступенів. Протягом багатьох років обирався депутатом Добропільської і Білозірської рад народних депутатів.

Лідія Микитівна Козик - учителька, ветеран Вітчизняної війни (партизанка) і педагогічної праці м. Білицьке (53 роки). Нагороджена орденами Вітчизняної війни, Трудового Червоного Прапора, медалями. Звання Почесного громадянина - з 1983 р.

Дмитро Петрович Говоров - фронтовик Вітчизняної війни, учасник оборони Києва і Сталінграда, Курської битви, штурму Берліна. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-2 ст. багатьма медалями. Будівельник ДШБУ №9 зі стажем більше 35 років. Учасник будівництва промислових і соцкультурних об'єктів в нашому місті. Почесний громадянин міста з 1988 р.

Петро Семенович Окомашенко - гірник, ветеран шахти «Добропільська» з трудовим стажем 40 років. Перший машиніст вугільного комбайна на шахті. Наставник молодих гірників - навчив гірничій професії понад 25 робітників очисного вибою. Нагороджений орденом Леніна, знаком «Шахтарська слава» 3-х ступенів. Заслужений шахтар України. Почесний громадянин з 1988 р.

Ніна Олександрівна Бутєва - учитель, ветеран педагогічної праці з трудовим стажем 48 років. 23 роки працювала директором школи № 2. Протягом багатьох років збирала матеріали з історії міста і школи. Відзначена орденами, медалями і грамотами. Звання Почесного громадянина міста Добропілля з 1988 р.

Іван Кирилович Рупчев - ветеран Вітчизняної війни, учасник оборони Москви, Сталінграду і штурму Берліна. Нагороджений 6 бойовими орденами СРСР і українським орденом Богдана Хмельницького, багатьма медалями. 12 років працював начальником «Міськзеленбуду», вніс великий вклад в озеленення нашого міста. Потім 10 років очолював міську раду ветеранів війни і праці. Почесний громадянин міста з 1994 р.

Микола Олександрович Крещенко - директор шахти «Піонер» з 1977 р. до теперішнього часу. Перебудував шахту на традиційний (сухий) видобуток вугілля. Збудував у селищі Новодонецькому Будинок культури, спорткомплекс, дитсадок, храми для віруючих, житлові будинки. Заслужений шахтар України. Повний кавалер знака «Шахтарська слава» 1-3 ступенів. Почесний громадянин з 1994 р.

Марія Марківна Леута - учитель, ветеран Вітчизняної війни і педагогічної праці. В роки війни медсестра евакогоспіталю № 1350, комсорг. В Добропіллі з 1947 р. Працювала директором шкіл № 7, № 4, № 1. В 1955-1965 роках очолювала міський відділ освіти. Почесний громадянин з 1994 р.

Андрій Іванович Любас - учасник бойових дій у Вітчизняній війні з Німеччиною і Японією. В селищі Водянському з 1955 р. 20 років очолював комунальну службу селища, яка була зразковою в нашому місті. Наставник молоді. Почесний громадянин з 1994 р.

Іван Іларіонович Бесараб - будівельник. Ветеран праці. З 1970 р. по 1985 р. працював першим секретарем Добропільського міськкому компартії України. Був фактично «генеральним виконробом» будівництва в місті. Завдяки його вимогливості і принциповості роботи велись своєчасно і якісно, а наше місто з благоустрою неодноразово посідало друге призове місце серед малих міст України. З 1985 р. і до кінця життя (грудень 2001 р.)очолював трест «Добропіллявуглебуд». Почесний громадянин з 1996 р.

Юрій Михайлович Романюк - ветеран шахти «Піонер», якій віддав 45 років свого трудового життя. Останні 20 років працював заступником директора шахти з господарчої частини. Доклав багато зусиль для розбудови і упорядження селища Новодонецького. Нагороджений знаком «Шахтарська слава» 1-3 ст. Почесний громадянин з 1996 р.

Микола Петрович Козицький - учасник бойових дій у Вітчизняній війні (1-а гвардійська армія). За комсомольською путівкою прибув у Донбас на шахту «Водяна-1». Ветеран праці шахти «Білицька». Протягом 10 років був головою ради ветеранів війни і праці міста Білицького. Почесний громадянин з 1996 р.

Олександр Федорович Терещенко - учасник Вітчизняної війни. Гірник. Працював на шахті «Добропільська» начальником передової вуглевидобувної дільниці (1953-1966 роки), потім на інженерних посадах в тресті «Добропіллявугілля» до 1970 р.? начальником ШБУ№ 2 - до 1976 р., а далі - у виробничому об'єднанні «Добропіллявугілля». Активний учасник будівництва міста. Почесний громадянин з 1997 р.

Іван Якович Древаль - гірник, ветеран шахтарської праці. В 17 років почав працювати на шахті «Добропільська», якій віддав 24 роки своєї праці. Протягом багатьох років був бригадиром передової бригади прохідників. З 1980 р. - прохідник шахти ім. РСЧА (ш. «Алмазна»). У вільні від праці в шахті часи - будівельник. Будував кафе «Золотий півник», шахтну їдальню, базу відпочинку на Оскольському водоймищі. Збудував чудовий християнський храм в селищі шахти «Алмазна». Він справжня людина - взірець в праці і в житті для добро-пільців. Почесний громадянин з 2000 р.

Веніамін Федорович Чуміков - випускник Донецького індустріального інституту, талановитий гірничий інженер. Починав свою працю на передовій шахті ім. РСЧА, яку потім очолював біля 10 років. Був директором шахти «Добропільська» протягом 18 років, завдяки його зусиллям вона стала кращою у вугільній галузі і не здає передових позицій до цього часу. В 1984 р. шахта «Добропільська» була занесена на Всесоюзну Дошку Пошани ВДНГ СРСР у.Москві. Зробив великий внесок у будівництво міста. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», Дружби народів. Почесний громадянин м. Добропілля з 2000 р.

Віталій Васильович Павловський - будівельник. Бригадир передової бригади мулярів Добропільського ШБУ № 9. Левова доля збудованого в нашому місті - справа рук мулярів* його бригади. Нагороджений двома орденами Трудової слави. Заслужений будівельник України. Почесний громадянин з 2001 р.

Євген Григорович Аралов - гірничий інженер. Починав свою працю на шахті ім. РСЧА. Був директором передової в ті часи шахти. З 1976 р. до 1996 р. працював генеральним директором виробничого об'єднання «Добропіллявугілля». Вніс великий доробок в розбудову міста. Відзначений багатьма державними і галузевими нагородами. Почесний громадянин з 2002 р.

Микола Павлович Жук - гірник. Починав свою трудову діяльність на шахті «Білозерська». Пройшов трудовий шлях від рядового робітника до директора шахти. Працював директором шахти «Новодонецька». Двічі був головою Добропільської міської ради і першим секретарем Добропільського міськкому компартії України. Зробив великий внесок у розбудову Добропілля і його супутників. Почесний громадянин з 2001 р.

Олена Володимирівна Чабаненко - вихованка Палацу спорту ім. С. Г. Арутюнова. Майстер спорту міжнародного класу зі спортивної акробатики (перший тренер М. К. Іванов). П'ятикратна чемпіонка світу, двократна чемпіонка Всесвітніх Ігор (з неолімпійських видів спорту), багаторазовий переможець першості Європи. Нагороджена орденом Княгині Ольги. Звання Почесного громадянина з 2002 р.

Юрій Васильович Глоба - начальник передової вуглевидобувної дільниці шахти «Біозерська», Герой Соціалістичної Праці, Почесний шахтар України, делегат 25 з'їзду КПРС. Почесний громадянин (2003 р.) - за високі показники в праці і активну участь у вихованні молоді.

Володимир Григорович Литвинов - гірник, бригадир передової бригади прохідників шахти «Добропільська», яка досягла рекордних показників механізованого проходження гірничих виробок. Йому першому в нашому місті було присвоєне звання Героя України. Заслужений шахтар України. Депутат Верховної Ради України. Почесний громадянин з 2003 р.

Сергій Вікторович Кужель - гірничий інженер, ветеран шахти «Білозерська», в 1991-1996 роках її директор. В 1999-2004 р. р. - генеральний директор ВО «Добропіллявугілля». Тоді шахти Добропілля видавали щорічно більше 5 мільйонів тонн вугілля. Лауреат Державної премії України, повний кавалер знака «Шахтарська слава» 1-3 ст. і ордена «За розбудову України». Почесний громадянин з 2003 р.

Микола Іванович Дем'янко - у Добропіллі з 1968 р. Працював начальником тролейбусного депо, потім директором автобази ВО «Добропіллявугілля», в 1996-1999р. р. - заступник голови міської ради. Потім - заступник міністра Кабінету міністрів України. Почесний громадянин з 2003 р.

Ігор Миколайович Гуменюк - наш земляк, генеральний директор АРС. Надавав велику фінансову підтримку шахтам Добропілля. Почесний громадянин з 2003 р.

Володимир Ілліч Шелудченко - у з 1978 р. З 1985 до 1990 р. - голова виконкому Добропільської міської ради. Перший заступник голови правління «Нафтогаз України». Вніс значний вклад в розбудову нашого міста. Почесний громадянин з 2003 р.

Володимир Васильович Подолян - лікар-терапевт Добропільської районної лікарні з 1959 р. Делегат Всесоюзного з'їзду лікарів у Москві (1988р.), робкор міськрайонної газети «Шлях перемоги» («Новий шлях»). Нагороджений орденом «Знак Пошани», значком МОЗ СРСР «Відмінник охорони здоров'я». Почесний громадянин з 2003 р. за великий внесок в охорону здоров'я добропільців і написання літопису міста.

Володимир Гнатович Лейба - гірничий інженер. Голова виконкому Добропільської міської ради в 1967-1982 роках. Потім працював на відповідальних інженерних посадах ВО «Добропіллявугілля». Багато зробив для справи розбудови нашого міста. Почесний громадянин з 2004 р.

Алла Сергіївна Мостова - ветеран міськрайонної газети «Новий шлях» (з 1967 р). З 1989 р. - редактор газети. Заслужений журналіст України - за батолітню плідну працю і великий внесок у розвиток засобів масової інформації України. Високе звання Почесного громадянина міста присвоєне в 2004 р.

Микола Григорович Чмиренко - ветеран праці шахти «Добропільська» (з 1956 р.). Начальник вуглевидобувної дільниці, яка протягом багатьох десятиліть працювала успішно. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, знаком «Шахтарська слава» 1-3 ст. Почесний громадянин з 2007 року.

Іван Пантелійович Терещенко - учасник Вітчизняної війни. Гірничий інженер. Голова виконкому Добропільської міської ради в 1963-1967 р. р. Працював на шахтах «Добропільська» і ім. РСЧА. Зробив великий внесок у справу розбудови нашого міста. Почесний громадянин з 2007 р.

Джерело матеріалу (з книжного фонду ЦМБ Добропільської міської ЦБС): Подолян В. Слово про Добропілля : роки, події, люди / В. Подолян. – Донецк, 2009. – 367 с.

Джерело