Дорогоцінним скарбом Добропільщини є її чорне золото - кам'яне вугілля. Тисячоліттями лежали незайманими його поклади в надрах нашого краю. І тільки кільком останнім поколінням добропільців випала доля взяти його своїми руками, щоб дати світло і тепло людям.
Пророчими стали слова російського царя Петра І. За легендою, проходячи через Донеччину під час повернення з Азовського походу, він оглянув піднесене йому вугілля і сказав: «Сей минерал, если не нам, то потомкам нашим зело полезен будет». Сьогодні кам'яне вугілля є не тільки джерелом теплової енергії, але й надзвичайно цінною сировиною для металургійної і хімічної промисловості.
Землі Добропільщини швидко заселялись в 18-19 століттях. І вже на початку 19 століття поселенці почали знаходити кам'яне вугілля, пласти якого в деяких місцях виходили прямо на поверхню землі. Вони стали використовувати його для домашніх потреб як паливо.
За даними, зібраними офіцерами Генерального штабу Росії в книзі «Матеріали для географії і статистики» (1862 р.), уже в цей час на Добропільщині були невеличкі кустарні вугільні копальні на березі річки Грузька, південніше с. Нововодяне біля початку річки Водяна (притоки річки Самари). Копали вугілля біля с. Красноподілля і в інших місцях.
У 70-80-і роки 19-го століття кам'яне вугілля було знайдене і біля хутора Парасковіївка. Про це писала газета «Катеринославський губернський листок» 16 вересня 1883 р. В кінці 19-го століття поміщик Іван Єнін на власній землі заклав 3 маленькі шурфи і добував вугілля в невеликій кількості для своїх домашніх потреб. Добував вугілля і його брат Михайло Єнін. Робили спробу добувати вугілля поміщики Я. Д. Подольський в с. Святогорівці і С.Г. Роговський в с. Вірівка.
В 1900 р. П.А. Розгон на своїх землях біля Парасковіївки (нині вулиці Запорізька, Ростовська, Шевченка) на території нинішньої шахти імені РСЧА відкрив 2 невеликі кустарні шахти, які являли собою вузькі задушливі нори-«мишоловки». Добуте вугілля йшло не тільки для його домашніх потреб, але й для роботи парових машин поміщиків Юр'єва, Роговського, та парового млина Подольського в с. Святогорівці. Це був початок видобутку палива на вугільному полі шахти імені РСЧА (нині шахта «Алмазна»).
Геологічне дослідження Донбасу почалось в 1882 р. під керівництвом вченого геолога Ф.М. Чернишова - академіка Російської Академії наук. Вивченням підземних скарбів регіону 22 роки займався професор-геолог Л.І. Лутугін, який пішки обійшов майже весь Донбас (побував і у нас на Добропільщині). Він перший визначив кількість і потужність вугільних пластів, склав детальну геологічну карту Донбасу. За цю працю в 1911 р. його нагородили Великою Золотою медаллю на Міжнародній виставці в місті Туріні (Італія). Вивчення надр Західного Донбасу (у тому числі і Добропільщини) - це також заслуга його і створеної ним школи геологів-вугільників, серед яких був і його учень професор геолог О. О. Гапєєв. Він проводив тут детальні дослідження надр в 1911-1924 роках.
Іменем Леоніда Івановича Лутугіна - першого дослідника вугільних покладів Добропільщини, геологорозвідники колишньої Добропільської ГРЕ назвали провулок в селищі Залізничному м. Добропілля.
У 1910 р. покладами кам'яного вугілля на Добропільщині зацікавились бельгійські підприємці. Було утворене Російсько-Бельгійське акціонерне товариство Ерастівських кам'яновугільних копалень, яке на землях, придбаних у місцевих поміщиків, заснувало на лівому березі річки Бик рудник Ерастівський. Його власниками були брати Р. К. і X. К. Бродські. Тоді ж на правому березі річки закладено рудник Святогорівський (шахтовласник Я. Д. Подольський). Ці рудники добували вугілля з пластів, що знаходились близько до поверхні землі.
В 1914-1916 роках проводились роботи з проходження шурфів № 17 і № 18. Після Жовтневої революції рудники об'єднали в один під назвою Червоноармійський, який після введення в дію шурфів № 17 і № 18 в 1925 р., став називатися шахтою № 17-18 імені РСЧА (з 1998 р. - шахта «Алмазна»).
В 1931-1941 роках на Добропільщині була збудована друга велика шахта № 1-2 «Гігант» імені М. Горького, нині шахта « Добропільська».
Під час війни і окупації шахти були зруйновані. Відновити їх роботу окупантам за два роки так і не вдалось. Після визволення Добропільщини від окупантів відбудова шахт розпочалась уже у вересні 1943 р. Повністю було завершено їх відбудову в кінці 1947 р.
В соцзмаганні працівників тресту «Артемвуглевідбудова» 1947 р. колектив будівельників здобув перемогу. За сумлінну працю по відбудові шахт та відновлення вуглевидобутку 15 гірників, в тім числі - Д. А. Андрейчиков, О. О. Баденін, Г. М. Заярнюк, Д.Д. Кузьмін, Ї.Й. Маломанюк, І.Т. Смирнов нагороджено орденом Леніна, 31 - орденом Трудового Червоного Прапора, 59 - медалями. Медалі «За відбудову шахт Донбасу» були удостоєні В.П. Гайдук, М.О. Іваницький, К. А. Московський і багато інших майстрів. Бригадир прохідників Я. Г. Забудько нагороджений орденом Леніна, медаллю «За відбудову шахт Донбасу» і першим вшанований званням «Почесний шахтар» за самовіддану працю по відбудові шахт.
Особливо прискореними темпами вугільна галузь у нашому місті почала розвиватись у 50-60-і роки 20-го століття. В лютому 1956 р. 20-й з'їзд КПРС прийняв постанову « Про прискорене будівництво шахт Донбасу». Радянський уряд виділив на капітальне будівництво вугільних підприємств Донбасу 8,3 мільярда карбованців (у цінах 1955 р.). Всього за 3-4 роки було введено в дію 98 нових шахт. 37 з них були збудовані за участі 8,5 тисяч комсомольців і молоді, які прибули добровольцями з усіх областей України.
В ті часи в степах нашого краю з'явились нові шахти: «Білозерська» і «Водяна-1» в 1954 р., «Водяна-2» - в 1957р., «Гнилушанська-1», «Гнилушанська-2», «Запорізька» - в 1958 р., «Білицька» - 1959 р., «Піонер» - в 1960 р., «Красноармійська» - в 1967 р., «Новодонецька» - в 1968р.
Були побудовані збагачувальні фабрики - Добропільська центральна в 1952р., Жовтнева - в 1959 р., Красноармійська - в 1967 р. і ЦЕЕМ - в 1962 р. (з 1968р. - Добропільський РМЗ).
Поряд з шахтами виросли шахтарські міста і селища. 1950 р. - Білозерське, 1952 р. - Білицьке, 1957 р. - Водянське, 1960 р. - Новодонецьке. Будівництво нових шахт Добропілля і їх селищ вели будівельні управліня трестів «Красноармійськшахтобуд» і «Красноармійськжитлобуд». Для керівництва шахтами нашого міста в 1962 р. був утворений трест «Добропіллявугілля», який працював успішно всі роки свого існування аж до його ліквідації в кінці 1970 р. У 1976 р. було утворене виробниче об'єднання «Добропіллявугілля» (нині - державне підприємство «Добропіллявугілля»), яке продовжує керівництво вугільними підприємствами Добропілля і нині.
У 1985 р. в нашому місті був утворений трест «Добропіллявуглебуд», який очолив І.І. Бесараб - колишній перший секретар Добропільського міськкому компартії України. Його управління вело будівництво шахтних, соцкультурних об'єктів і житлових будинків.
Слід підкреслити, що життя і розвиток містам і селищам Добропілля дало саме кам'яне вугілля, яким дуже багатий наш край. Це завдяки йому вони стали упорядкованими, зручними для життя, сучасними населеними пунктами з новими школами, лікарнями, закладами культури, житловими будинками, асфальтованими вулицями, парками і скверами.
В 80-і роки минулого століття вугільники Добропілля досягли дуже високого рівня видобутку вугілля. Якщо на початку 20-го століття добропільські рудники видобували за рік всього 500 тисяч пудів вугілля, то в кінці 80-х років шахти імені РСЧА і «Добропільська» видавали за рік більше мільйона тонн палива кожна. За високі досягнення в вуглевидобутку вони були занесені на Всесоюзну Дошку Пошани на ВДНГ у Москві. Були удостоєні високого звання Героїв Соціалістичної праці гірники Добропілля: С. Г. Арутюнов (керуючий трестом «Добропіллявугілля»), І. К. Єрмольчук (шахта імені РСЧА - бригадир робітників очисного вибою), Ю.В. Глоба (шахта «Білозерська» - начальник вуглевидобувної дільниці), Ф. Г. Чабан (шахта «Білицька» - бригадир робітників очисного вибою).
Велика заслуга в розвитку вугільної галузі на Добропільщині і зростанні вуглевидобутку талановитих керівників, справжніх господарів підземних горизонтів минулих і нинішніх років, чиї імена вписані в історію нашого краю золотими літерами. Це талановиті гірничі інженери С.Г. Арутюнов, І.В. Перов, В.Ф. Чуміков, С.В. Кужель, С.Г. Аралов, М.О. Крещенко, В. А. Плетньов, В.Т. Сьомик, Ю.А. Козак, В. Ф. Панібратченко, А. І. Яцура та інші.
Джерело: Подолян В.В. Слово про Добропілля. Роки, події, люди / В.В. Подолян; ред. О. Кругленко, коректор С. Довженко. – Донецьк: «Престиж-party», 2009. – 367 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар